Чим ми керуємось, коли обираємо партнера?

Чому він? Чому саме вона? Кожне знайомство, з якого народжується кохання, здається нам результатом ряду чудесних збігів. 

Насправді вибір зроблений з оглядом на  перебіг нашого життя.
Усередині кожної людини з дитинства живе архаїчний ідеал, який головний у пошуках нашого другого Я.
Ми шукаємо половинку, схожу на людину, якою хотіли б стати самі.
Він (вона) притягує нас тому, що співпадає нашому уявленню про одного з батьків або, навпаки, різко відрізняється від нього, якщо взаємини з батьками не склалися.

Не потрібно бути вченим, щоб визнати факт: наші шанси зустрітися значно зростають, якщо ми знаходимось на одній площині - вчимось в одному учбовому закладі, працюємо в одній сфері, живемо в одному місті, ходимо в один зал ... Але це зовсім не означає, що ми знайомимося тільки з людьми нашого кола. Любов - річ, яка не піддається законам фізики.

Зигмунд Фрейд першим висловив догадку, що ми зустрічаємось з тими, чий образ є в нашій підсвідомості. А Марсель Пруст говорив, що спочатку ми малюємо образ бажаного партнера собі в уяві, а потім зустрічаємо його в житті.

Ми жадаємо уваги, ласки, жаги ... Але питання: чи готові ми насправді все це прийняти?

По-справжньому дорослі стосунки нагадують танець удвох - партнери в такт музики, але водночас мають можливість мінятися місцями - крокнути в сторону або зробити крок назад. А кохання розширює кордони в такому чергуванні.

Ми можемо "наділяти" партнера рисами, які нам не подобаються - в такому випадку партнером стає людина, яка слабкіше нас. І на підсвідомому рівні людина може тягнутися до такого "типажу".

У психології це носить назву «обмін дисоціації» - це явище дозволяє нам не бачити власні хиби, тоді як партнер виражає усі ті якості, які дратують нас в собі. Можливо, певна жінка, яка боїться щось змінювати в житті, закохується лише в слабких чоловіків.